У неділю, 22 червня, виповнюється рівно рік з дня трагедії на Інтернаціональній площі. У 06:45 ранку джип Infiniti FX35, за кермом якого був капітан СБУ Михайло Римар, проїхав на червоне світло і на великій швидкості зіткнувся з легковиками Opel і Toyota, після чого врізався в пасажирський автобус маршруту №14 («Ст. м. «Нивки» – Лісорозсадник»). В результаті аварії загинули двоє пасажирів Infiniti – 21-річна Тетяна Шашенко померла на місці, а 27-річний СБУшник Сергій Матковський помер у лікарні. Медикам вдалося врятувати ще одну пасажирку джипа, подружку Тетяни, Ірину Єгорову – вона отримала серйозну травму і досі перебуває на реабілітації. На лікарняних ліжках також виявилися водій автобуса і 6 його пасажирів, повідомляє Сегодня.
Пройшов рік, але крапку в цій гучній справі так і не поставлена. Справу передали в суд восени і засідання тривають. У військовій прокуратурі запевнили, що за скоєне ДТП Михайлу Римару загрожує від 5 до 10 років в’язниці. З кінця липня минулого року Римаря взяли під варту – він міститься на гауптвахті Центрального військового гарнізону, камеру залишає лише для відвідування суду у супроводі 2-3 конвоїрів. Днями Михайлу продовжили термін утримання під вартою ще на два місяці. «Три тижні тому суддя дав дозвіл на побачення з Мішею. Він, як і раніше, пригнічений. Шкодує про те, що трапилося, кожен раз просить пробачення у потерпілих і батьків загиблих. Ми передаємо йому банани, апельсини, воду. Те, що дозволено правилами гауптвахти», – розповіли родичі Римаря.
До речі, із-за напруженої ситуації в країні на гауптвахті скоротили час прогулянок. «Міша каже, що якщо раніше дозволялося гуляти під наглядом конвою півгодини, то зараз – всього 5-10 хвилин, не більше. Дружина передає йому книги, журнали. Він багато читає, говорить, що займається спортом. У Міші є в камері телевізор, але що він думає про ситуацію в країні, ми не знаємо, – не говоримо в кімнаті для переговорів про такі речі», – кажуть рідні. У Римаря після ДТП проблеми з ногою: «Він досі пересувається на милицях. Йому вживили в ногу металеву пластину. Кость погано зрослася і потрібно проводити операцію, але доктор поки не видав дозвіл». Наступне засідання у справі відбудеться 7 липня в Подільському суді.
Пенсіонери Євдокія і Микола Радченко їхали на дачу. «Була субота. Ми сіли з чоловіком в перший автобус, їхали на дачу в Берківці. Присіли на передньому сидінні, спиною до водія, за кабіною. Я своїми очима бачила, як джип несеться на нас, а далі – удар і сильний біль. У мене був перелом тазостегнового суглоба. Чоловік відбувся порізами та синцями. Я пролежала нерухомо півтора місяця. Потім заново вчилася ходити, довго була на милицях», – згадує пенсіонерка. «З чоловіком я їздила на перше засідання суду, але потім відмовилася. Написала заяву, що не можу цього робити – мені важко було добиратися на милицях. А з приводу водія джипа, у житті всяке трапляється… Що сталося – те сталося. Добре, що ми залишилися живі, і це – головне. Його родичі відшкодували нам компенсацію за лікування і моральну шкоду, скільки саме – я говорити не буду, але сума не велика. Вони до нас приходили, цікавились самопочуттям. Мені дуже сподобалася дружина водія джипа, приємна жінка. Та й сам Римар на засіданнях суду вибачався перед нами, ставав на коліна. Що тут можна сказати… Зла на нього не тримаю – Бог йому суддя. Хоча, можливо, родичі загиблих і хочуть, щоб його покарали за всією суворістю закону. Їм дуже важко, адже вони втратили своїх діток. Мені теж було непросто, але я викорабкалась, почала займатися спортом, навіть бігаю!», – розповідає Євдокія Радченко.
Коли ми спілкувалися, пенсіонерка була разом із чоловіком на дачі. «Займаємося дачею, працюємо. А в автобуси мені досі страшно заходити. Я не сідаю більше у вікна – подалі від скла», – сказала жінка.
«Пам’ятаю, все як зараз, той кошмар забути неможливо. Я сів у автобус №14 і їхав у свій автопарк на роботу. На Інтернаціональній ми зупинилися, дочекалися «зеленого», і шофер почав рух. Я стояв за кабіною і почув, як він волає: «Джипяра, куди ти летиш!». А далі – все як в сповільненій зйомці. Бачив кожну тріщинку, яка утворювалася на склі… Хоча, потім, коли дивився відео ДТП – автобус від удару відкинуло в бік, як футбольний м’яч. Я впав. Двічі намагався встати. Мені здалося, що провалилася підлога. А коли подивився вниз – обімлів. Моя нога лежала збоку. Вона трималася на сухожиллях і шкірі… Всюди кров. Поки виповз з автобуса, хтось вкрав мій телефон… Ох, як мені було боляче… Вже рік пройшов, а все стоїть перед очима», – розповідає «Сьогодні» Сергій Поляновський, колишній водій автобуса №155, який у момент аварії їхав в салоні.
Із-за отриманих травм він більше не може водити автобус. «Я став інвалідом другої групи. Отримав подвійний перелом лівої ноги, перелом ключиці в двох місцях, і десять великих порізи від битого скла по всьому тілу… Мені зробили три операції. Коли оформляв групу, доктор радив робити повторну. Нога не зростається, тільки на 40% – доводиться ходити на милицях. На нову операцію треба приблизно 30 тисяч гривень. Де я візьму такі гроші? Я втратив роботу, довелося влаштуватися охоронцем. А у мене сім’я і квартира в кредит», – каже чоловік, додавши, що родичі Римаря повернули йому витрачені на операцію 30 тисяч гривень. «На суди я їздив. Але мені важко на милицях, написав заяву і попросив викликати мене на останнє засідання. Поки не дзвонять. Думаю, Римар отримає мінімалку. Постраждалі написали заяву, що не мають до нього претензій. Я теж пошкодував його», – говорить Поляновський.
Кондуктор: «Я боюся Інтернаціональної»
Кондуктор «фатального» автобуса Алла Кожевнікова каже, що не постраждала в ДТП дивом. Отримала кілька ударів. Керівництво автопарку виплатила їй компенсацію, на яку вона поїхала на море, після цього відразу ж вийшла на роботу. Тільки працює вона тепер на іншому маршруті… «Коли проїжджаю по Інтернаціональної – досі моторошно стає, мурашки по тілу», – каже жінка. «У момент аварії я сиділа біля середніх дверей. Забезпечують квитками було нікого – одні пенсіонери, бо я до них і не підійшла. ☞ Підписуйтесь на автомобільні новини АвтоМотоКлуб в Google News
